Визволення Кременчука

Використані матеріали  кременчуцького краєзнавця Вячеслава Едуардовича Івушкіна.

Більше інформації про 97-у Гвардійську Полтавську стрілецьку дивізію, Ви можете отримати на сайті

http://gorod-kremenchug.pl.ua/Kremenchug_1941-1943/97-SD/HTML/97-SD.html

Бойові дії 97-ої гвардійської стрілецької дивізій в районі Полтави

Визволення Кременчука

« З кременчуцькі вже бої,

Наказом штаба армії,

Їй орден дано в нагороду

І честь та славу від народу…»

Залишки розбитих на Лівобережній Україні ворожих дивізій поспішали заховатися і закріпитися за Дніпром. Завданням 5-ої гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта Жадова було не дати досягти їм цієї мети. Розрахунки фашистів не справдились.

Важкі бої розгорнулись на Кременчуцькому напрямі. Ворог залишав після себе випалену землю, завданням воїнів було врятувати і зберегти кожну оселю. Воїни 97-ої Полтавської гвардійської стрілецької дивізії врятували від знищення села поблизу Кременчука: Писарщина, Безроднівка, Миловидівка, Мудровка та Піщане. Тут відзначились рядові Василій Ашихмін, Ілля Анєнко, Микола Бозаров, молодші сержанти Василь Пікін, Іоанн Полушин, сержанти Микола Русаков, Сергій Філатов, Володимир Ющенко, старший сержант Михайло Фомінов, лейтенанти Петро Король, Василь Варивода, старші лейтенанти Володимир Конопелько, Павло Лук’янцев.

Перед самим початком бойових дій за Кременчук група розвідників під командуванням сержанта Ковальчука отримала завдання під начальника штаба артилерії 5-ої гвардійської армії С. Є. Кузьміна. Їх завданням було корегувати вогонь артилерії, щоб не допустити знищення житлових будівель. Розвідувальній групі вдалося з великими труднощами переодягнувшись в німецьку форму проникнути через Велику Кохнівку на північно-східну окраїну Кременчука. Воїни вдало виконали завдання і стали першими, чия нога ступила на Кременчуцьку землю. Пізніше група під командуванням сержанта Ковальчука і рядових Спірідонова і Сомова була нагороджена урядовими нагородами.

Вранці 29 вересня війська 5-ої гвардійської армії в склад якої входила 97 Полтавська гвардійська стрілецька дивізія у складі Степового фронту, який діяв південніше м. Кременчука почали боротьбу за Кременчук. Частини 97-ої дивізії діяли на правому фланзі наступу радянських військ у напрямі селище Піщане прикриваючи правий фланг 5-ої гвардійської армії. Розвідник сержант А. Віноградов перед початком наступу сказав: «Наші та ще тисячі радянських громадян які знаходились в гітлерівській окупації. Вперед за рідний Дніпро! За Батьківщину!» Бійці, сержанти і офіцери поклялися ще сильніше вбити ненависного ворога, щоб скоріше визволити рідну Україну.

Важкими виявились бої за визволення міста. Десятки ворожих танків, тисячі гітлерівців, і все це плювалось вогнем, стріляло, погрожувало смертю. Фашисти не хотіли залишати місто, вони кинули на вулицю сотні факельників з завданням підпалити місто. Воїни дивізії під командуванням капітана А. Карасьова повністю знищили банду з 350 таких факельщиків. Важкі бої відбувались і на вулицях міста, так сержант Іван Повтарь сам особисто знищив ворожий «тигр» на центральній площі міста. Місто було звільнено до кінця дня 29 вересня 1943р. Багатостраждальний Кременчук майже перестав існувати. Всюди чорні руїни. Вцілілих будівель майже не було. За мужність і відвагу при визволені Кременчука були удостоєнні урядових нагород велика кількість воїнів 97-ої Полтавської гвардійської дивізії. Рядові Євген Науменко, Василь Горбунов, Іван Сербиненко, сержанти Іван Повтарь, Олег Шишло, Микола Спірідонов, Анатолій Алексін, старші сержанти Дмитро Чуйков, Михайло Фомінов, лейтенанти Венеамін Жильцов, Олександр Мітюрвцев, Василь Єрещенко, старші лейтенанти Володимир Конопелько, Михайло Козленко, Василь Костін, капітани Олександр Карасьов, Михайло Деркач, Олександр Екіпанов, майор Микола Анікіїв. Першим комендантом міста став Федір Максимович Заярний.

А за визволення Кременчука Указом президій Верховної Ради СРСР від 29 вересня 1943 року дивізія була нагороджена орденом бойового Червоного Прапора і стала називатися 97-ою Полтавською Червонопрапорною гвардійською стрілецькою дивізією.

Розпочинались бої за форсування Дніпра і створення плацдарму на правому березі. Першими почали переправу через Дніпро воїни 6-ої десантної гвардійської дивізії і 95-ої гвардійської стрілкової дивізії. Ворог ретельно підготував оборону, втрати були надзвичайно важкими. За один день боїв загинуло понад тисячу бійців. З цієї причини командування Степового фронту було прийняте рішення про здійснення переправи через Дніпро в районі селища Мішурін Ріг, де вже успішно було створено плацдарм. Форсування виявилось вдалим, дивізія розпочала звільнення Правобережної України.

« А потім вже Кіровоград ,

І Львів в Сандомир,

І польський звільнений наш брат,

І битва за Берлін.

О, скільки втрачено в боях,

Криваво- героїчний шлях…»

Бойовий шлях дивізії проліг через Кіровоград, Придністров’є і далі на Польщу. Особливо жорстокими були бої на Сандомирському плацдармі. Із рук в руки переходили населені пункти Фаленцин, Стопниця, Метель, Бялобоже, Чижув. За героїзм і мужність проявлені в боях на Віслі, 289-му гвардійському стрілковому полку наказом Народного комісара оборони СРСР від 1 вересня 1944 р. було присвоєно звання «Вісленський». В боях за Сандомирський плацдарм гвардійці дивізії нанесли ворогу значних втрат. Вони знищили 2769 солдат і офіцерів, 70 кулеметів, 15 танків, 24 бронемашини, 26 гармат і мінометів.